Василь Лановий: біографія та ролі актора

Його називали секс-символом радянського кіно, а поява актора на екрані гарантувала успіх картині, адже Василь Лановий був неймовірно талановитий. На жаль, його не стало. Які фільми принесли славу Лановому, як склалася його доля, розповімо в статті.

Василь Лановий: біографія, сім’я

Талановитий Лановий, біографія якого розпочалася в столиці (з’явився на світ 16 січня 1934 року), походив із сім’ї, яка не мала нічого спільного з мистецтвом. Його батьки — селяни з України — переїхали на запрошення батькового брата до Москви.

Ще в шкільні роки (1951 рік) завдяки старанню і таланту Лановий Василь Семенович зірвав першу нагороду на Всесоюзному конкурсі талантів. Закінчивши школу із золотою медаллю, Василь обрав факультет за напрямом «журналістика» в МДУ, але за півроку забрав документи і відправився з ними в училище імені Б. Щукіна. Ще студентом дебютував у кіно і познайомився з першою дружиною — Тетяною Самойловою.

Закінчивши навчання 1957 року, Василь Семенович грав у театрі імені Євгена Вахтангова. Ось найбільш значущі ролі актора раннього періоду:

  • Цезар у виставі «Антоній і Клеопатра», Фортінбрас у «Гамлеті»;
  • Пушкін у постановці «Кроки командора», Джордж Бернард Шоу в п’єсі «Милий брехун»;
  • Маяковський у «Конармії», Троцький у сцені «Брестський мир».

Загалом він зіграв у театрі близько 70 ролей, взяв участь у багатьох поетичних вечорах і радіоспектаклях. Зірка кіно радянської епохи став легендою.

У 1979 році Василь Семенович брав участь в озвучуванні багатосерійного документального фільму про війну, за що був нагороджений престижною Ленінською премією. Крім виступів у театрі та зйомок у кіно, Лановий проводив творчі вечори, читаючи вірші найкращих російських поетів, що принесло йому звання визнаного майстра художнього читання.

Спробував себе Лановий у письменництві. Вийшли дві його книги:

  • «Щасливі зустрічі» (1983).
  • «Летять за днями дні» (2004).

У виші, який колись закінчував, Лановий викладав сценічну мову. Пізніше отримав звання професора і очолив кафедру.

Не важливо, скільки років Василю Лановому, він завжди мав чудовий вигляд і вів активне життя. Протягом двох десятиліть Василь Семенович очолював дитячий кінофестиваль в Артеку, ще 2017 року грав у рідному театрі одразу в трьох виставах.

Актор вів активне громадське життя, був членом низки урядових організацій Російської Федерації, довіреною особою Президента і мера Москви. У Ланового понад 50 нагород, які демонструють його значущість для країни і народу.

Варто сказати про ставлення актора до спорту. Лановий, вік якого перейшов 85-річну позначку, мав розряд з волейболу, до останнього грав у бадмінтон, займався гімнастикою і плавав.

Улюблений актор усіх жінок Радянського Союзу був одружений тричі:

  1. З усіма коханою Тетяною Євгенівною Самойловою, відомою актрисою.
  2. На актрисі драматичного театру Тамарі Михайлівні Зябловій (трагічно загинула в автокатастрофі).
  3. На популярній актрисі Ірині Купченко. Вона третя дружина Василя Ланового.

З Купченко знайшов сімейне щастя красень Лановий. Діти в цьому шлюбі теж є. Це сини Олександр і Сергій.

Василь Лановий: фільми та ролі

Свій шлях у кінокар’єрі розпочав Василь Лановий у молодості: найпершу роль зіграв у фільмі «Атестат зрілості» (1954), втіливши на екрані образ обдарованого, але надто зарозумілого Валентина Лістовського. Тоді акторові було лише 20 років.

Його фільмографія налічує близько 80 ролей, але найбільш знакові з них:

  • «Павло Корчагін» (1956).
  • «Червоні вітрила» (1961).
  • «Анна Кареніна» (1967).
  • «Соляріс» (1968).
  • «Офіцери» (1971).
  • «Сімнадцять миттєвостей весни» (1973).
  • «Три мушкетери» (2013).

Павка Корчагін у виконанні Ланового — найкраща інтерпретація літературного персонажа. Уміло Василь Семенович втілив образ героя дівочих мрій — капітана Грея з кінофільму «Червоні вітрила». Краса і натхненність «справжнього принца» назавжди закарбувалися в пам’яті радянських шанувальниць Ланового.

Сам актор дуже любить свою єдину комедійну роль у «Смугастому рейсі» (1961). У картину він потрапив абсолютно випадково — його попросив режисер картини про цю послугу.

Інші ролі актора відповідали його амплуа мужнього героя і серцеїда. Це зовсім не дивно, адже Василь Лановий — актор неймовірної краси, витончений і вишуканий.

Роль Анатоля Курагіна у фільмі «Війна і мир» ідеально підходила йому. Але актор бажав зіграти Болконського; він знав напам’ять усю книгу, називав її одним із найулюбленіших творів. Режисер умовляв його цілий рік, і Лановий здався, наполігши додати в образ Анатоля нотку трагізму.

Граючи Олексія Вронського в «Анні Кареніній», він знову зажадав зробити свого героя більш людяним. У результаті персонаж постає не розпусним донжуаном, а людиною, яка страждає від фатальної долі, яка і любить, і губить одночасно.

Переконливо і серйозно зіграв актор у «Солярисі», а його лихий козак Іван Варавва у фільмі «Офіцери» вийшов романтично піднесеним, як і всі персонажі Ланового.

У фільмі «Сімнадцять миттєвостей весни» Василю Семеновичу дісталася роль одного з вищих офіцерів СС Карла Фрідріха Отто Вольфа. Роль кардинала Рішельє в картині «Три мушкетери» стала прикладом для інших акторів.

Неймовірний Василь Лановий, фільми за участю якого давно стали класикою, — еталон акторської майстерності, таланту, харизми, вміння розкрити в собі та в ролі найкраще, зачепити глядача за живе. Його величезна спадщина увійшла в історію кіно і театру.

close